В історії Громадянської війни 1918 — 1921 рр. було чимало знакових, харизматичних фігур, особливо в стані переможців» — червоних, про яких відомо, здавалося, все. Чапаєв, Будьонний, Котовський, Якір, Лазо, Щорс... Про командирів РСЧА написано безліч книг, опубліковано десятки белетризованих біографій, біль?е схожих на міф (кому пощастило пережити цю бурхливу епоху, а пізні?е репресії 30-х років, — то й автобіографій), спогадів соратників по боротьбі за «світле майбутнє».
Проте не всі легендарні червоні командири вписувалися у жорстку біль?овицьку схему, що контролювала все і всіх; тому вони часто за допомогою ревтрибуналів або за таємничих обставин (Фрунзе, Котовський...) зникали з арени кривавої братовбивчої драми. Нерідко для ідеологічних потреб їх, посипаних, здавалося, нафталіном часу, «висмикували» із забуття. Приміром, Пилипа Миронова та Бориса Думенка — вождів червоного козацтва — було оголо?ено зрадниками та розстріляно. Їх було реабілітовано тільки на початку 90-х років ХХ століття, тобто 70 років по тому. У випадку з Думенком головну роль відіграла популярність останнього — «соратники» — Будьонний та Воро?илов (керівники I Кінної армії) можна сказати «з’їли» біль? удачливого та відомого конкурента, улюбленця козацьких мас. Не останню роль у долі легендарного й вельми талановитого українського червоного комдива Миколи Щорса відіграла заздрість людей, які пліч-о-пліч з ним воювали на фронтах Громадянської війни. Уродженець Сновська Городнянського повіту, за своє недовге життя (1895 — 1919) встиг багато — закінчив військово-фельд?ерську ?колу в Києві, брав участь у I Світовій війні (після закінчення в Полтаві Віленського — евакуйованого до глибокого тилу через наступ кайзерівських військ — військового училища, М. Щорса було направлено на Південно-Західний фронт молод?им командиром роти), де після важких місяців окопного життя він «заробив» собі туберкульоз. Протягом 1918—1919 рр. прапорщик царської армії зробив запаморочливу кар’єру — від одного з командирів малочисельного Семенівського червоногвардійського загону до командуючого I Українською радянською дивізією (з 6 березня 1919 року). Бригадою в цій дивізії командував Василь Боженко, не мен? колоритна фігура, про яку треба розповідати окремо.
82 роки тому, 30 серпня 1919 року, комдив прибув на ділянку Богунської бригади в районі села Біло?иця (нині — Щорсівка). Офіційна версія загибелі М. Щорса виглядала таким чином (в фільмі О. Довженка випуску 1939 року «Щорс» відтворено, звичайно ж, саме її): комдив спостерігав з бінокля за петлюрівцями і вислуховував доповіді командирів. Богунці піднялися в атаку, але на фланзі «ожив» кулемет противника, що притис червоногвардійців до землі. В цей момент бінокль випав з рук Щорса; його було смертельно поранено і через 15 хвилин він помер на руках своїх соратників.
19 СЕРПНЯ 1919 р. КОМАНД?Р? I УКРАЇНСЬКОЇ Д?ВІЗІЇ ПРОЩАЮТЬСЯ З ВАС?ЛЕМ БОЖЕНКОМ. М?КОЛА ЩОРС НА ФОТО 4-й ПРАВОРУЧ, М?КОЛА ДУБОВ?Й — 6-й ПРАВОРУЧ
Щоб спробувати розібратися, чи так все було насправді, збудуємо хочa б одну версію. На початку вересня 1919 року прах Щорса було вивезено до глибокого тилу — у Самару. Чи не для того, щоб приховати правду про його загибель? Через 30 років, в 1949 році, в день смерті комдива у Самарі було проведено перепоховання та ексгумацію його останків. Перепоховання проводилося на високому урядовому рівні. Коли було розкрито труну і проведено ексгумацію черепа, то медична комісія, що складалася з найкращих спеціалістів-патологоанатомів, визнала, що Щорса було вбито пострілом з малокаліберного пістолету з відстані усього ли?е 10—15 метрів. Як і треба було чекати, цей факт замовчувався. Протоколи урядової комісії опинилися в спецсховищі НКВД, а пізні?е — КДБ СРСР. Офіційну версію про героїчну загибель комдива від кулі петлюрівців таким чином було поставлено під сумнів. Досі в музеї Миколи Щорса в місті Щорсі немає копії рі?ення цієї комісії, попри неодноразові звернення до відповідних органів. Обвинувачення відносно командарма III рангу Миколи Дубового в 1937 році (коли його було репресовано) також не було. Начдивом 44-ї стрілецької дивізії Червоної армії з 1 липня по 21 серпня 1919 року і після загибелі Щорса був саме М. Дубовий. Недовгих 9 днів цією дивізією командував Щорс (підлеглі йому з’єднання — дві бригади I УРД — влилися до складу 44-ї дивізії). Звичайно ж, прихід нового командира викликав неоднозначну реакцію командування та ?табу — можливо, хтось вважав цей факт прямою образою. До того ж у Ніжинській бригаді 44-ї дивізії пам’ятали про роль Щорса в роззброєнні та притягненні до суду заколотників.
На той момент, коли М. Щорс був у тран?еї, біля нього знаходилися ли?е М. Дубовий та ще одна вельми загадкова постать — воєнспец 12-ї армії Танхіль- Танхілевич. Цікаво, що він за нез’ясованих обставин потрапив на передову 44-ї дивізії, і його сліди губляться вже в пер?их числах вересня 1919 року. Важко зрозуміти, чому М. Дубовий наказав забинтувати голову начдива і забороняв її розбинтовувати медсестрі, яка прибігла із сусідньої тран?еї. Виникає запитання — можливо, Дубовий та Танхіль-Танхілевич були замовниками, виконавцями або ж співучасниками злочину? Не можна сказати, що ця версія з’явилася нещодавно. У своїй книзі мемуарного плану, виданій в 1937 році та перевиданій в 1956 році, Петренко-Петриківський (начальник ?табу 44-ї дивізії), наполягав на цій версії загибелі Щорса (саме він пер?им зафіксував присутність у тран?еї, де загинув Щорс, тільки двох людей — Дубового й Танхіль-Танхілевича).
Якщо говорити про «партизанщину», що її часто закидають Миколі Щорсу та Василеві Боженку (командир Таращанської бригади, отруєний петлюрівськими розвідниками, помер 19 серпня 1919 р.), то весь бойовий ?лях цих командирів говорить про зовсім ін?е. Взяття Києва (5 лютого 1919 р.), розгром частин Симона Петлюри під Проскуровом, оборона Коростеньського плацдарму, організація ?коли червоних командирів... Про яку «партизанщину» може йтися? У статті «Польсько-петлюрівський фронт» (газета «Красная Звезда», №70 від 20 червня 1919 р.) наркомвоєн України М. Подвойський після огляду частин I Української дивізії дав їм та їхнім командирам таку оцінку: «Серед червоноармійців М. Щорс та В. Боженко користуються дуже великим авторитетом. Дисципліна у них залізна».
У громадянській війні переможців і переможених, звичайно ж, не буває. Одне можна сказати напевно — Червона армія показала себе біль? організованою силою, що використала численні промахи своїх ворогів (в області стратегії та тактики, і в області політико-економічній); біль?овики вельми вдало експлуатували популістські лозунги на к?талт «Земля — селянам, фабрики — робітникам...» Наре?ті, дисципліна та спаяність червоноармійських частин, розбрід, ідеологічні суперечки в стані їхніх численних супротивників (на території України в 1918—1921 рр. діяли сили Гетьманату, Української Народної Республіки — армія Симона Петлюри, Української Галицької армії, селянського «батьки» Нестора Махна — котрий навперемінно воював зі всіма, білогвардійські частини Антона Денікіна, пізні?е — барона Врангеля, які не визнавали нікого й боролися за «Єдину і неподільну Росію»...), стали головної складовою перемоги біль?овиків. Микола Щорс був одним із найяскраві?их представників «нової хвилі» командирів регулярної Червоної армії. Наскільки результати перемоги РСЧА задовольнили б цю незалежну, харизматичну особистість, це вже ін?е, непросте питання. Скористалися її плодами люди абсолютно ін?ого плану — Сталін, Троцький (вони були ще формально разом), Воро?илов, Будьонний. Герої або антигерої Громадянської війни (з боку «переможців») здебіль?ого репресії 30-х років не пережили.
Автор висловлює вдячність за допомогу в підготовці матеріалу колективу Щорського меморіального музею М. О. Щорса та Олександру Виставнозі.
Сергій МАХУН, фоторепродукція Анатолія МЕДЗ?КА, «День» (Київ — Щорс Чернігівської області — Київ)
За матеріалами газети «ДЕНЬ».
http://www.day.kiev.ua/64969/
| 
надруковано: 1.12.07
Щорс (до 1935 р.- Сновськ) - місто районного підпорядкування, центр району. Площа району-1,3 тис. кв. км. Щорс розта?ований на річці Снові, правій притоці Десни, за 75 км від Чернігова, з яким має автобусне сполучення. 3алізнична станція на лінії Гомель-Бахмач. Населення - 11 тис. чоловік. Років сто тому там, де розкинулося сучасне місто, був густий ліс. Після реформи 1861 року тут оселився селянин на прізвище Корж, який заснував хутір у 70-х роках ХІХ ст., в пер?ий період піднесення залізничного будівництва в Росії, поблизу хутора пролягла Лібаво-Роменська залізниця. У липні 1874 року почала діяти залізнична дільниця Гомель--Бахмач, на якій були відкриті станція Сновська, названа так від річки Снові, й паровозне депо на 9 локомотивів. Відтоді маленький лісовий хутір, що опинився біля станції, почав ?видко зростати. Тут оселялися робітники депо, ма?иністи, службовці, а також ремісники й торговці. Довгий час селище називалося за прізвищем пер?ого поселенця Коржівкою. Наприкінці ХІХ ст. після відкриття в селищі по?тового відділення воно стало називатися Сновськом і входило до складу Великощимельської волості Городнянського повіту Чернігівської губернії. 1897 року в селищі налічувалось 222 двори і 2424 жителів. Наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. навколо Сновська ?ироко велися лісорозробки. 3а 25 км від станції в с. Гуті Студенецькій працювало три лісопильні заводи. Значна частина лісу сплавлялася по річці Снові, ре?та вантажилася на станції. Зокрема, на Ромни щороку відвантажували в середньому 1,6 млн. пудів лісоматеріалів. У селищі працювало також кілька напівкустарних дрібних підприємств: тартак, паровий млин, чинбарні, миловарні, кондитерські. Наявність залізничної станції сприяла розвитку торгівлі. В селищі відкрилося кілька крамниць, що торгували бакалійними, скоб'яними та ін?ими товарами. Виник базар. Довгий час у Сновську не було жодного медичного працівника. Ли?е в 1891 році, коли держава викупила Лібаво-Роменську залізницю, на станцію направили одного фельд?ера. Поліцейську дільницю створили негайно, а початкову ?колу відкрили тільки 1889 року. В пер?ому випуску її налічувалось 10 учнів. (далі буде)
.
Щорс Микола Олександрович Народився 1895р у місті Сновськ (Щорс) —радянський військовий діяч, учасник громадянської війни на Україні. 1910 — 1914 навчався у Київ. військ.-фельд?ерській ?колі (містилася на вул. Госпітальній №` 24, де встановлено меморіальну до?ку М. Щорсу). 5 лютого 1919 2-а бригада у складі Богунського і Таращанського полків під командуванням М. Щорса брала участь у зайнятті Києва Червоною армією, тоді ж М.О. Щорс був призначений комендантом міста Київ (комендатура була на розі Хрещатика і тепер. Майдану Незалежності № 2. Будинок не зберігся, на фасаді його було встановлено меморіальну до?ку). З березня 1919р. командував 1-ю Укр. рад. дивізією. Загинув під час бою у 1919р.
Дитячі та юнацькі роки М.О.Щорса.
Батько Миколи Щорса—Олександр Миколайович прибув до Сновська з Мінської губернії, містечка Стовбці в по?уках кращого життя ще 19-ти річним юнаком. В 1894 році він одружився на Олександрі Михайлівні Табельчук, купив земельну ділянку і розпочав будівництво власного будинку. 6 червня 1895 року в сім’ї Щорсів з’явився первісток, якого назвали Миколою. Після Миколи в сім’ї народилися син Костянтин та дочки Акулина, Катерина та Ольга. Сім’я Щорсів не знала великих достатків, бо працював один батько. Мати Миколи Олександровича була дуже доброю, лагідною жінкою, яка всю свою увагу і любов приділяла вихованню дітей і дома?ній роботі до якої привчала і дітей. Особливо вона любила стар?ого Миколу –помічника в сім’ї. Микола ріс серйозним, життєрадісним хлопчиком зі звичкою часто зали?атися на самоті. З ?ести років він навчився читати та писати. Навчанням з ним ніхто не займався, він схоплював знання де тільки міг і на льоту, а часті?е всього біля свого дядька Казиміра Табельчука. З 8-ми років Микола став відвідувати будинок вчительки Ганни Володимирівни Горобцової, яка готувала дітей залізничників до вступу в церковно-приходську ?колу. В своїх спогадах Ганна Володимирівна згадувала Миколу Щорса, як дуже посидючого, старанного та дисциплінованого, товариського хлопчика. В 1905 році, коли Миколі виповнилося 10 років, він вступив до Сновської залізничної церковно – парафіяльної ?коли. Микола навчався добре, завжди старанно виконував дома?ні завдання, виділявся серед ін?их спокійним характером, доброзичливим відно?енням до товари?ів. Особливо любив слухати розповіді про історію, про полководців, про війни. До цього періоду відноситься і його захоплення літературою, зокрема творами Шевченка, Пу?кіна, Некрасова, Гоголя. Такі твори Шевченка як поеми „Гайдамаки”, „Катерина” та Пу?кіна „Онєгін” Микола добре знав і читав на пам’ять. В 1906 році сім’ю Щорсів спіткало велике горе – померла мати Олександра Михайлівна. Вона померла від сильної кровотечі, чекаючи ?остої дитини. Батькові було дуже важко самому справлятися з дітьми і десь через півроку після смерті дружини, він одружився вдруге на Марії Константинівні Подбало, яка народила ще 5-х дітей. Не зважаючи ні на що Коля продовжував навчання в залізничній ?колі. Уже в ?кільні роки в Миколи проявилися організаторські здібності, а також пристрасть до військової справи. На цей час припадає його захоплення книгами про війну і полководців. Під їх впливом , не без допомоги стар?их, він організовує дитячі військові ігри. Хлопці співали солдатські пісні, грали у війну, в розвідку, в козаків, будували укріплення, вла?товували засідки. Дорослі похвально ставились до військових занять дітвори. Дерев’яну зброю для них виготовляв дід Миколи. Для юного Щорса військові заняття мали великий вплив на формування характеру. Вони виховували в ньому дух товариства, дисципліну, сміливість, вміння керувати. Багато учасників цих ігор стали ,згодом, бойовими товари?ами Миколи Щорса. В 1909 році Щорс закінчує залізничну ?колу з похвальною грамотою і складає іспити до Миколаївської морської Військово-фельд?ерської ?коли, але не проходить за конкурсом. Повертається до Сновська з бажанням продовжити навчання. Але в той час син паровозного ма?иніста і відставного солдата не мав можливості навчатися там, де хотів, та і сім’я не мала достатніх ко?тів на навчання, тому батько хотів аби син продовжив робітничу династію, щоб збіль?ити гро?ові прибутки родини. Випадково Коля довідався, що в Києві є військово-фельд?ерська ?кола, куди приймають і дітей відставних солдат, і де навчання безко?товне. І хоч спеціальність військового фельд?ера не дуже приваблювала його, але бажання вчитися взяло верх. В 1910 році він вступає до цієї ?коли. Військово-фельд?ерська ?кола з чотирьохрічним терміном навчання готувала фельд?ерів для армії. Вихованці знаходилися на повному державному утриманні, але після закінчення її повинні були ?ість років відслужити в армії. В ?колі була сувора армійська дисципліна, панувала грубість, покарання карцером та голодом, суворий казармений режим. Микола Щорс вчився добре, був дисциплінованим, серйозним в любому випадку не втрачав власної гідності, чим викликав до себе повагу, як товари?ів так і вчителів. У вільний від навчання час він приділяв велику увагу читанню художньої та історичної літератури, особливо захоплювався книгами по історії Росії, України, добре вивчив народний рух 17-18століть Разіна, Булавіна, Пугачова, Б.Хмельницького, Залізняка, Богуна та ін?их. Так формувався характер майбутнього героя, головними рисами якого встановилися: незламна воля переборювати пере?коди на життєвому ?ляху, впевненість у своїх силах, вдумливість, діловитість, любов до трудових народу. Своїм однокурсникам він запам’ятався не по роках серйозним і біль? дорослим ніж ін?і, біль? спостережливим, наполегливим, а також фізично сильні?им і розуміючим та знаючим життя. В колі друзів був завжди жвавим, товариським, тактовним і ввічливим. Він багато чим цікавився, багато про що розпитував. Неполюбляв порожніх балачок, грубих та недоречних жартів самовпевнених юнців, котрим нічого не варто було образити товари?а, нагрубити викладачеві, проігнорувати інтереси класу. Не мирився також із несправедливістю та брехнею. Приїжджаючи в рідний Сновськ на канікули, Щорс зустрічався з товари?ами свого дитинства, ходив на полювання, риболовлю, катався верхи, ходив в ліс, чи просто бродив по березі річки. Під час канікул, разом зі своїм дядьком Казимиром Табельчуком, він відвідує напівлегальні збори на квартирі булочника і ковбасника Олександра Шица, які пробудили в нього інтерес до політичного життя. В червні 1914 року Щорс закінчив Київську військово-фельд?ерську ?колу, отримав звання молод?ого військового фельд?ера другого розряду і був призначений на службу до Віленського військового округу фельд?ером. В серпні 1914 року Германія оголосила війну Росії. В складі 3-го легкого окремого мортирного артилерійського окремого дивізіону 15 серпня 1914 року Щорс був відправлений на фронт під Вільно. Рятуючи поранених в одному з боїв, Щорс ?остого грудня 1914 року був сам поранений в ногу і відправлений на лікування в загін Червоного Хреста. Після лікування 29 жовтня 1915 року Щорс прибув в 227 піхотний запасний батальйон, а звідти 28 січня 1916 року був відправлений до Віленського військового училища. Де його зараховано 1 лютого 1916 року юнкером для походження 4-х місячного курсу навчання в другу роту. Це училище славилось дуже суворою дисципліною. З початком війни, училище було переведено в м.Полтаву і реорганізоване на 4-х місячні курси. Після його закінчення присвоювалось звання прапорщика і випускник потрапляв прямо на фронт. Офіцеру, підпоручику Антоніну Нікітіну безпосередньому начальнику Миколи Щорса, він запам’ятався, як виключно дисциплінований солдат, здібний юнкер, скромна і працьовита людина. Сімдесят п’ять процентів в програмі курсів займала тактика, топографія, окопна справа. Щорс вміло і усвідомлено вирі?ував тактичні завдання на карті і в полі, причому особливо вміло вирі?ував задачі на наступальні і зустрічні бої. Нікітін, приймав?и в нього залік, вважав, що „Щорс досконало оволодів цім предметом”. Любов до зброї і відмінне її знання було відмічено командиром роти. Щорса було призначено інструктором по зброї. „Він був кращим стрілком у роті” – підкреслював Нікітін. Спілкуючись зі Щорсом на протязі чотирьох місяців, Нікітін зробив висновок: „По всьому видно, що Щорс дуже любив військову справу в усіх її аспектах і вважав військову службу своїм покликанням”. В травні 1916 року Микола Щорс закінчує курс навчання у воєнному училищі, отримує звання прапорщика і направляється в запасний полк м. Симбірська. У вересні цього ж року він був переведений до 335 Анапського піхотного полку 84-ї піхотної дивізії Південно-Західного фронту і призначений молод?им командиром роти. Командуючи ротою, являючись офіцером царської армії, Щорс бере участь у сміливих бойових розвідках, набуває великого військового досвіду. Серед солдатів він завойовує авторитет знаючого, справедливого та чуйного командира. За хоробрість та вміння керувати ротою Микола Щорс достроково одержав звання підпоручика. У травні 1917 року Щорс закінчив курс учбової тран?ейної команди при ?табі 9-ї армії, але суворе окопне життя підірвало його здоров’я. У нього починається туберкульоз легень. Щорс направляється на лікування в 61-й загін червоного хреста в м. Сімферополь. 30 грудня 1917 року Щорс був звільнений з військової служби по хворобі. Він повертається додому в Сновськ, тут він одержує паспорт, виданий Городянською повітовою міліцією. Ось так закінчилась військова кар’єра підпоручика царської армії Миколи Щорса.
| надруковано: 25.11.07
Музей у м. Щорс було відкрито в 1939 р. як меморіальний музей Миколи Олександровича Щорса - легендарного червоного командира. Експозиція розмістилася в будинку сім’ї Щорсів, де Микола Олександрович провів свої дитячі та юнацькі роки. Будинок музею побудований в 1894 році. Це - історично-архітектурна пам’ятка Чернігівської губернії кінця ХІХ – поч. ХХ ст. В 1961 році було збудоване приміщення військово-історичного відділу. В 2003 році музей перейменовано в Щорський історичний музей з меморіальним відділом М.О.Щорса. Фонди музею нараховують 17963 одиниць збережень. На сьогодні музейний комплекс має два приміщення: меморіальний будинок та історичний відділ. Історичний відділ пропонує краєзнавчу експозицію в трьох залах. Колекція зброї, яка представлена в експозиції музею – одна із кращих колекцій серед музеїв області. Особливої уваги заслуговують експонати етнографічного характеру. А колекція ру?ників – це гордість музею, яка з успіхом експонувалась в музеях області та в Білорусії. Окрасою музею є меморіальний будинок родини з раритетними історико-побутовими речами періоду ХІХ – поч. ХХ ст., відтворено обстановку родини Щорсів. Працівники музею проводять біля 200 оглядових та тематичних екскурсій.
http://www.museum-ukraine.org.ua/
| надруковано: 25.11.07
